середу, 28 січня 2015 р.

То хто ж все-таки садить квіти?

Із племінником читаємо-розглядаємо дитячу Біблію із купою-купезною кольорових ілюстрацій. Йому чотири роки.
І ото в нас тема створення світу: «А тоді Бог побачив, що ще чогось бракує і вирішив створити рослини: усюди, в кожному куточку насадив квітів, дерев, кущів, посіяв травичку…»
Мій хлопчик замислено мовчить (мовчить? Ото дивинаJ ), а тоді чую: «Але ж, Ань, то Неня, а не Бог , завжди в нас садить всякі квіти!!!»

Ото мене потішив. До слова, Неня – це його хресна мама, яка живе разом з ними і любить квіти.

середу, 14 січня 2015 р.

Романтика на схилі літ

В діда мікроінсульт. Ми разом з ним в лікарняній палаті. Тримаю телефон біля його вуха: сам він не може, бо до руки підключена капельниця. А баба ж то сидить вдома, скучила, дзвонить, бо хоче говорити! Чую розмову:

- Касуню, а ти шось їла нині?
- Та нє, Стефцю, ніц не їла’м, - жалісливо відповідає баба.
- Ну а чо так? Та тре було їсти.
- Бо ти, Стефку, повідав, шо я тлуста. Та й не їм того.
- Тадееее… Ти в мене ладна. Де б я таке говорив? - каже дід Степан.
-  Йой, та де там. Тобі ся так но здає.
- Я ж тобі кажу, що ладна, - наполягає Стьопа.

- Так кажеш? То доообре, - із солодкою усмішкою промовляє задоволена Кася.  

четвер, 27 листопада 2014 р.

Бабця і музиканти

Якось була свідком історії, яка мене зачепила. Талановиті хлопаки із одного кавер-гурту на площі Ринок тішили усіх своєю фантастичною музикою. Довкола них утворилось чимале коло випадкових поціновувачів їхньої майстерності. Усі захоплено слухали, дехто пританцьовував, щедро дякував, кидаючи їм гроші. Аж тут диво-коло поволі перетнула, опираючись на палицю, старенька згорблена бабця років 70-80-ти із сумкою в руці. Їй теж сподобалась музика. Старенька стала навпроти музикантів, помахала їм рукою, показуючи своє захоплення. Тепер уся увага була прикута уже до неї, а не до хлопців із інструментами. Тут бабусина рука почала щось шукати у кишені своєї далеко не нової куртки. Вона знайшла гривню, яку віддала музикантам. Усі зворушено зааплодували бабці: гривня від неї була ціннішою від усієї суми, яку хлопці назбирали доти. Це не все. У цій же хвилині до бабусі підбіг чоловік. Він разом із жінкою сидів за столиком у кафешці, що поруч, і усе бачив. Цей добрий вусатий дядько, взяв бабцю під руку, запровадив її до столика, посадив у своє крісло та гукнув офіціанта. Ну, далі все ясно.

 Це все. От ніби нічого надзвичайного, можливо, банальна історія, але це було так гарно та зворушливо. Фото із сайту http://commons.wikimedia.org/